Війну можна помітити скрізь: у оборонних конструкціях з мішків, корках на дорогах, тимчасових наметах з польовою кухнею, виставках фотографа на паркані, блокпостах, укриттях. Війна змінює наші міста назавжди, і це відбувається прямо зараз у всіх на очах. Фільм є передмовою до газети «Містограф.Івано-Франківськ».

‍

‍

Замітки під час експедиції

‍

Урбаністичні новоутворення

‍

За даними аналітичного центру кількість людей у Франківську зросла вдвічі. Наші спостереження підтверджуються розмовами з таксистами: "Кожен третій пасажир — харків'янин". Це призвело до збільшення навантаження у всіх галузях. Одразу до міста виникли претензії: дороги треба ширші, їжі більше, роботи немає, житла не вистачає…

Проблему з квартирами з першого погляду ми не побачили. Як завжди, швидко вирішили цю задачу через Букінг, а за три дні експедиції зустріли в місті лише одного безхатька у центрі, який переміщувався від лавки до лавки. Нажаль, статистика ООН показує, що більше 50% людей в нашій країні залишаться без роботи, а за рік 90% населення опиниться на межі бідності. Для кожного, хто не мав відкладених статків на форс-мажорні обставини, вкрай важливо знайти таке місце, де можна безкоштовно отримати допомогу від волонтерів і не відчувати себе неповноцінним/ою — як, наприклад, волонтерські пункти в тентових наметах.

Легкі кольорові намети в минулому могли бути індивідуальними місцями торгівлі або центрами прояву передвиборної активності політичних партій, але зараз їхня функція дещо змінилась. Вони приваблюють увагу, тому що абсолютно не вписуються в архітектуру міста, проте їх легко знайти. В одному з таких наметів ми побачили кухню: біля неї смачно пахло супом, їжу видавали в білих контейнерах, а люди різних соціальних верств культурно вишикувались у чергу.  Площа навколо намета перетворилась у велику польову їдальню: люди спирались на цоколі і парапети будівель, сиділи на траві і лавках. Інший намет слугував тимчасовою дитячою кімнатою з аніматорами і вихователями. Під час повітряної тривоги дітей виводили з намету до безпечнішого місця за його стінами.

Ще одне архітектурне новоутворення — швидкозбудовані бар'єри, де основний елемент це мішок із піском (рідше, земля). Вони виникли всюди, де існував важливий і може виникнути потенційно небезпечний транзит. Вони перегороджують потік машин і стоять на тротуарі. Їх можна побачити біля входів у важливі будівлі та навколо пам'ятників. Вони — немов для страху і водночас для захисту. Коли проходиш крізь ці "стіни" — завжди відчуваєш оцінку "свій-чужий" на собі. Навіть, якщо стіни самі по собі і біля них нікого, то здається, що тебе бачать і контролюють. Емоційно це працює так, як скляний офіс, де ти намагаєшся бути кращим.

‍

Зустріч зі скетчерами

‍

“Будемо в закладі, який на місці ГІФ біля ратуші, - на куті вулиці Труша. Тепер це сімейна пекарня”. Я прочитала повідомлення в телеграм і зрозуміла, що в гугла таке не запитаєш. Хоча, будь я місцевою, напевно би швидесенько зорієнтувалась. Ми з Юлею розгублено звернулись до жінки, яка, спершись на колону, перечікувала дощ і гортала стрічку в інсті.

- Вибачте, ви місцева?

- Так! Я вже два роки тут живу.

- ?!..

Вона переглянула зміст повідомлення і повела нас до закладу під дощем, відмовляючись від парасольки. Невдовзі ми побачили за вікном кав'ярні дівчину зі скетчбуком. Зустрілись.

За кавою я ледь встигала малювати і паралельно писати для себе локальні наративи, як завдання на завтрашній день. Бізнеси, що переїхали через війну до Франківська; близькість гір до міста; бомбосховища і укриття; зустрічі урбанскетчерів; розслаблені пішоходи; мобільні волонтерські намети; блок-пости тероборони і багато всього іншого. Наша двогодинна приємна розмова закінчилась моїм скетчем ратуші й розсипом цікавих заміток, почутих від справжніх мешканців славетного Станіслава.

‍

Гори і Франик

‍

“Якщо ти не ночував у горах - ти не був у горах” - місцевий вислів

Жителі Франківська мають можливість влаштувати для себе поїздку в гори, як тур вихідного дня. Привілеї бути франківцем полягають в тому, що, сідаючи в електричку до Рахова о третій ранку, можна опинитись серед гір вже о п’ятій і зустріти приголомшливий схід сонця. Бачили подібне? Тут є одноденні маршрути на 10-15 км, під час яких можна помилуватися горами і смереками, поїсти дикої чорниці з куща.

Вийти прогулятись до Міського озера чи в парк Шевченка - то простий відпочинок, котрий є в доступі у місцевих цілий рік. Трохи довше буде поїхати на річку: одну з двох Бистриць, де є кам’янисті та пісочні пляжики і в теплу пору завжди повно пірнаючих у воду дітлахів. Річки огинають місто великою підковою і з’єднуються десь серед невисоких Вовчинецьких гір на півночі Франківська, куди можна вирушити наодинці чи з компанією зустріти зорі та подивитись на пласке вечірнє місто внизу - аби погода дозволила. Врешті решт, для сміливих можна переночувати дикуном у наметі на острові серед Німецького озера та порибалити коропів на патик з верболозу. Але…

Але те, що для нас вирізнило Івано-Франківськ серед інших експедиції, було гарно видно з сьомого поверху нашого житла - чітка, немов корона, лінія гір на обрії. Далеких і прекрасних. Такого урбаністичного “декорування” Містограф допоки не бачив. Лише за три години від тарілки з картоплею на Стометрівці можна пірнути в справжні пригоди серед полонин. Гори невід’ємно доповнюють Франківськ, без них важко уявити це місто. Про це свідчать очі туристів, про це розповідають жести місцевих.

“Якщо ти не ночував у горах - ти не був у Франківську” - зрозуміли ми. Зараз це небезпечно, а після перемоги обов’язково.

‍

Авторка текстів: Тетяна Яковлева / Редактура: Ярослав Яковлев / 2022