01
Почнемо описувати Одесу з таких одеситів, яких любить весь інтернет — котиків!
Нам важко було не звернути увагу на їх кількість на вулицях міста, бо вони є скрізь. Чи то теплий клімат, чи хороше ставлення містян, але котів у місті реально багато, особливо в порівнянні з Харковом. Разом з ними з'являються цілі території у місті відведені для їх комфортного життя. Люди майструють будиночки чудернацьких форм і кольорів. Іноді з простих будівельних матеріалів, а десь, докладаючи творчість і винахідливість.
Трохи погугливши, ми знайшли, що два роки тому в Одесі був узгоджений проект на 500 тисяч гривень для будівлі "Кототеджів" і "Догкотеджів" ініціатором якого були небайдужі до хвостатих одесити. У результаті 48 будинків було побудовано для котів і 8 для собак. За три роки до того, місто визнало котів і собак, як частину екосистеми, тому мусило брати на себе відповідальність за їх утримання. Частину "Кототеджів", що ми бачили на вулицях, зроблені людьми що живуть чи працюють десь поруч. Вони слідкують за чистотою та годують тварин.
02
В Одеській експедиції ми вирішили дослідити одне старе подвір’я в історичній частині міста.
Наше знайомство з місцем проживання розпочалось з невеличкої темної арки, до якої потрапили з вулиці Велика Арнаутська. Подвір’я було відокремлено металевим парканом з магнітним ключем. На стінах розташувались пошарпані бокси для листів і купа оголошень.
Всередині нас зустрів маленький двір-колодязь і п'ять під'їздів. Три спуски у підвали. Місце відпочинку по центру двору зроблене з дерев'яних палет: стіл і дві лавки. Біля них деревце. Також є місце для паління - лавка біля під'їзду з попільничкою. Місце для гри у м'яч з баскетбольним кільцем. Місце, де годують котів. Декілька кашпо і вазонів з квітами. Вуличні звичайні бетонні смітники. Звідкись лунала музика, хтось гучно розмовляв по телефону та чутно було каркання ворон від вулиці Рішельєвській. Ми дуже зраділи вигляду подвір’я, бо саме про такий двір і думали, коли обирали локацію на Букінг. Хозяйка квартири пообіцяла, що ми побачимо багато всього на цьому дворі, бо він дуже жвавий.
Протягом тижня ми по черзі проводили у цьому дворі час, в середньому по годині щодня: малювали, виміряли кроками, роздивлялись деталі, фотографували, навіть кидали м’яч в сітку. Особливо на нас ніхто не звертав уваги. Було видно, що сусідам все одно. Вони, напевно, звикли до чужих у дворі. Половина мешканців з нами не віталася, а частина - кивали. Ми не бачили як застосовують простір місцеві діти або підлітки. Люди просто ходили транзитом не зупиняючись до своїх під'їздів. Тільки жінка, що курила, частенько спускалась, чи сиділа на лаві, чи стояла біля відчиненого під'їзду. І ще дідусь спеціально виходив до котів.
Ми думаємо, через те, що було досить прохолодно +15, в дворі ніхто не проводив час. Проте, деталі діяльності і перебування людей у просторі двору можуть багато історій розповісти. Ось наприклад, на стінах є смішний декоративний годинник, який показує що зараз бабине літо. А наш під'їзд, виглядав як частина двору, бо весь завалений іграшками для гри дітей на вулиці. А ще, цікаво, як люди обороняються від птахів: на деяких балконах весить дрібна сітка, а кондиціонери завішані світловідбивною плівкою (її по низу розрізають, щоб та шаруділа). На фасаді висить дерев'яна дошка з вирізбленим написом "усадьба". Можна сказати, що ми зазнали поразки у результатах дослідження цього подвір’я. Але кепського не буває без гарного. Бо в цьому помешканні був вихід на інше подвір’я крізь вікно у вітальні! І це інше подвір’я жило набагато жвавіше за перше.
03
Загальна проблема, яку ми спостерігаємо у містах, де буваємо, це стихійне паркування.
Отже, в Одесі ми побачили, як зростання кількості транспорту у місті вплинуло на пішоходів. Майже підпираючи будинки, пішохідну частину часто розмальовано і пронумеровано під парковку. Пушкінська, Рішельєвська, Катерининська мають широкі тротуари, захищені від машин висадженими платанами. Та зараз ми, пішоходи, тільки визираємо понад машинами, щоб бачити трохи далі. Бо всюди, де був простір - стоять автівки. Навіть не уявляємо, як там буває у сезон, коли приїжджають на власних машинах туристи з різних міст України.
Закриті і маленькі подвір’я роблять паркування всередині неможливим. Через те приватні двори затишні й безпечні для своїх мешканців (діти, коти). Часто крізь грати металевих парканів в арках будинків ми могли бачити, що коїться всередині дворів. Інколи нам щастило, і ми потрапляли в тихі дворові бухти, де сушать білизну та вирощують виноград.
Багато де тротуари закриті будівельними парканами. Одеса стрімко забудовується. На гугл стріт вью 2011 року біля нашого будинку пів-вулиці закриті сітками та профлистами. Зараз вже багато що змінилось, от тільки кількість запаркованих автівок попід бордюрами, домами та платанами така сама, як і десять років тому.
04
Після спостережень за містянами сформулювали гіпотезу про море як урбаністичну курортну складову.
Якщо людина працює в порту, то для нього море - це його життя. Якщо ні, то він може і не бачити моря тижнями, як це не парадоксально. І без моря справ вистачає! У Одесі одразу впливу моря ми не відчули: картинка візуалізована, але так би мовити у проміжках між будинками. Місто і море, здається, паралельно існують один біля одного. Гуляти вздовж прибою нам пощастило тільки біля готелю Немо, де реконструйована ділянка сучасної набережної, де споглядання за морем є легкою приємною розвагою.
Як одесити, ми пройшли невеликий відрізок Трасою Здоров’я, але потім - до цивілізації через бетонні сходи без світла (буквально відчули благоустрій на власній шкірі). Канатна дорога зачинена. По-старому, крізь пляжі зі спокійним обличчям навіть вдень йти неможливо, бо є паркани, закинуті будівлі, якісь берегові хащі. А в жовтні ще і складно через специфічність праці інфраструктури. Як тільки стає прохолодно, міські пляжі місцеві не використовують. 9 з 10 спотів - замотані, зачинені, пусті, без освітлення. Складність з працюючими туалетами. Раз нас пустили в ресторан безкоштовно, інший - взяли 10 гривень попри закон про публічний доступ до вбиральні.
А ще на пляжах майже не було людей. Рідкісним виключенням виступили рибалки, спортсмени, моржі, люди з металошукачами і декілька тих, хто годував мартинів на камеру. Звісно, це нам виявилось приємним, бо немає людей - і немає галасливої музики, продавчинь креветок, набридливих аніматорів і пияк, що жбурляють порожні пляшки у хвилі. Але, разом з тим, не було чогось особливого, до чого звикли з дитинства, як пригадаєш “відпустку на морі”. Ми ні з ким так і не поспілкувались на пляжах.
Також ми натрапили на інклюзивний пляж. Про те, що у місті Одеса з'явився такий пляж, ми не знали, тому були раді його побачити, адже аналогів в Україні поки ще немає.
